Михайло Самуїлович Паніковський — один із центральних персонажів роману Ільфа і Петрова «Золоте теля», яскравий комічний образ дрібного провінційного шахрая.

"... Паніковський був зроблений за чотири місяці. Герой постав перед киянами: характерний рух рукою на відльоті — професійний жест кишенькового злодія — схоплений дуже точно. "

«Людина без паспорта» — авторська характеристика Паніковського, вкладена в уста головного героя роману — Остапа Бендера. Все життя Паніковський годувався шахрайством: до революції 1917 року промишляв кишеньковими крадіжками, після революції став «сином лейтенанта Шмідта» — кочовим самозванцем, що випрошує матеріальну допомогу у місцевої влади.
Встановленню пам'ятника злодійкуватому літературному герою передувала довга суперечка з міською владою. Але чи не найголовнішим аргументом стало те, що вже тоді в Чехії був пам'ятник бравому солдату Швейку, в Лондоні — Шерлоку Холмсу, у Франції — д’Артаньяну, в Німеччині — Мюнхаузену, в Брюсселі — Дон Кіхоту і Санчо Пансо, в США — маленьким бешкетникам Тому Сойєру і Гекльберрі Фінну.
Пам'ятник відкрито в День Києва, 31 травня 1998 року, на перетині Прорізної та Хрещатика. Місце вибрано не випадково: саме там, згідно з романом, промишляв Паніковський: «Поїдьте до Києва і запитайте там, що робив Паніковський до революції. Поїдьте і запитайте! І вам скажуть, що до революції Паніковський був сліпим. А що мене годувало? Сині окуляри і паличка. Раніше я платив городовому на розі Хрещатика і Прорізної 5 карбованців на місяць, і мене ніхто не чіпав».
Відкриття відбулося під велике театрально-гумористичне шоу за мотивами «Золотого теляти». Щоб не залишався і надалі Паніковський людиною без паспорта і прописки, районне відділення УВС України в місті Києві видало йому навіть паспорт громадянина України із зазначенням: місце народження — роман «Золоте теля», адреса прописки — вулиця Прорізна, 6 (біля будинку банку «Еталон», де зберігається цей паспорт). Згодом пам’ятник став однією з головних туристичних пам'яток міста. Люди хочуть сфотографуватися з ним на пам'ять, та ще й стати так, щоб його відведена рука неодмінно потрапила за спиною саме в кишеню або в сумочку, немов той, як і було задумано скульптором, двома пальцями, як пінцетом, витягує гроші.

Незважаючи на те, що руками Володимира Щура в Києві створено величезну кількість пам’ятників, кращою зі своїх робіт автор вважає скульптуру Паніковського. Правда не обійшлося без труднощів — скульптура двічі змінювала замовника. Банк, який ініціював замовлення, канув в лету. Володимир Щур розповідає: «Було поставлено основну умову — схожість з Гердтом. Працював по фотографіях, дуже багато використовував знімків, переглядав фільм. З книги вибрав все, що характеризувало Паніковського, і все це використовував — і тверду солом'яну шляпу, що боком сиділа на голові, і короткі штани, з-під яких виднілися зав'язки кальсонів, і характерні для того часу штиблети. Працював швидко, за місяць все зробив у глині, а потім розмови про це затихли, фігура, заставлена в кутку, пішла тріщинками і майже розсохлася. Роботу вже збирався викидати, коли мене познайомили з майбутніми спонсорами — главою акціонерного банку «Еталон» Володимиром Бутко і його заступником Олександром Андріякою.
Паніковський був зроблений за чотири місяці. Герой постав перед киянами: характерний рух рукою на відльоті — професійний жест кишенькового злодія — схоплений дуже точно. Голова відвернута в одну сторону, а рука знає своє діло! Інша кишеня відкопилюється — там уже лежить якийсь трофей. Ліва нога поспішає наступити на монету — щоб ніхто не забрав. Якщо зловчитися і, підставивши люстерко, подивитися на підошву цього черевика, можна побачити... фігуру з трьох пальців. Це авторська вигадка скульптора Щура. Він прочитав, що в Бразилії дулю символізує щастя. А адже в цю країну, в Ріо-де-Жанейро, завжди прагнув Остап Бендер. Крім того, у цього дулі ще одна позитивна сторона — якщо люди знають про фігуру з трьох пальців на підошві Паніковського, значить, будуть нахилятися, щоб подивитися. Волею-неволею схилять коліно перед Великим Сліпим і талантом Зиновія Гердта, котрий зіграв його.
Вражає висока культура виконання твору, коли митцю вдалося не тільки знайти точний образ, рух, висловити емоції, які володіють персонажем, але ще й дуже вміло відтворити в бронзі матеріал солом'яного капелюха, шкіри черевиків, фактуру тканини, нарешті, у важкому металі втілити навіть блиск стекол пенсне свого знаменитого персонажа. Безсумнівно, цю скульптуру можна назвати одним з найбільш чарівних творів міської пластики не тільки України, а й Європи. Київський пам'ятник сміливо може змагатися і зі знаменитим іспанським Дон Кіхотом, і з копенгагенською Русалонькою, і з французьким Д'Артаньяном, та іншими творами, присвяченими видатним літературним персонажам.